Банкір, що створював Ізраїль

Самуїл Матусович Барбаш (1845-1921)

Багато хто повторює жарт про те, що в Одесі робився – чи досі робиться? – весь «контрабандний товар». Мало хто знає, що в Одесі без жартів створювалася майбутня держава Ізраїль. Маленькими струмками й великими потоками текли звідси люди, ідеї, гроші до Палестини та її околиць. Свій великий вклад у цю справу зробив і видатний одеський банкір – Самуїл Барбаш.

Барбаш народивсь у Вінниці, але справу він засновує в Одесі. У 1866 році цей юнак відкриває комісійну та банкірську контору. Час обраний вдало, але ж і конкуренція чималенька! У 1860–1880-х роках тут з’являється низка нових банкірських установ, серед яких справжні гіганти: Бродський, Ашкеназі, Хаїс. Та Барбаш у цій поважній компанії не загубився – поступово його контора стає однією з найбільших у місті.

Невдовзі Барбаш вже відкриває нові агентства та філії у багатьох містах: від рідної Вінниці та Кишинева до Кенігсберга. Кілька десятиліть потому в самій тільки одеській конторі постійно працюють двоє прикажчиків і 15–20 найманих службовців. На батьківщині банкір працює з Товариством взаємного кредиту домовласників Херсонської губернії, Одеською конторою Держбанку. За кордоном більше помітні його національні вподобання: Барбаш веде справи з Єврейським колоніальним банком в Лондоні та Палестинським індустріальним синдикатом.

Грошові обороти Барбаша досягають вельми значних розмірів. До грошей поступово докладається чимала нерухомість: будинок на Рішельєвській, 60, п’ять будинків на Молдаванці, два на Митній площі… Чергову історію бізнес-тріумфу на цьому можна було б і закінчити. Але до сприяння створенню держави Ізраїль ми ще тільки підбираємося. 

У різні роки Барбаш – виборний, член ревізійної комісії купецької управи, член Ради одеського ремісничого та ощадно-позикового товариства. Він бореться з туберкульозом і піклується про бідних учнів Одеського комерційного училища. Але все це – доволі звичайна активність для тодішніх місцевих банкірів. Чим же вирізняється серед них Барбаш? Перш за все, бездоганною репутацією. 

Згадаємо, наприклад, голод 1900 року на півдні Російської імперії. Тоді для порятунку людей, серед іншого, було створено Тимчасовий одеський комітет по наданню допомоги євреям півдня. І коли постало питання, де концентрувати грошові надходження, разом обрали саме контору Барбаша. Зібрані тут гроші потім чесно розподілялися серед нужденних на місцях.

Барбаш взагалі стає одним із лідерів єврейської громади Одеси. Член правління єшиви, голова Комісії для роздачі допомоги бідним євреям, постійний спонсор єврейської богадільні та сирітського будинку. Може навіть скластися враження, що євреї вже почувалися тут повноправними громадянами. Але це – хіба що в багатонаціональній демократичній Одесі. На теренах решти Російської імперії їм жилося не солодко. До того ж серед євреїв поширювалася мрія про власну державу. 

У цей момент у далекому Відні вже працює знаменитий Теодор Герцль. Він створює ідеологію політичного сіонізму, засновує Всесвітню сіоністську організацію. Роки потому на його честь в Ізраїлі назвуть ціле місто – Герцлію. А поки що він листується з одеським банкіром Самуелем Барбашом, бо ідеї не живуть на голому ентузіазмі. Листи Барбаша, адресовані Теодору Герцлю, сьогодні зберігаються в Центральному сіоністському архіві Ізраїлю. То про що ж там ішлося? 

На відміну від Герцля, діяльність Барбаша мала практичний характер. І полягала, власне кажучи, у забезпеченні фінансової бази для переселення євреїв до Палестини, де і планувалося створити національну державу. Політичного боку справи банкір обережно уникав, бо це сьогодні політика – справа просто брудна. У Російській імперії то була справа небезпечна та часто-густо підсудна. 

Ще в 1890 році Барбаш стає одним з двох гарантів, які клопочуть перед урядом Російської імперії щодо відкриття в Одесі Товариства допомоги євреям-землеробам і ремісникам у Сирії та Палестині. Він же призначений скарбником комітету. Основна задача організації – надання благодійної допомоги євреям, які поселилися в Сирії та Палестині.  Їх треба було заохотити до виробничої праці, переважно землеробства. При цьому комітету заборонялося прямо сприяти переселенню євреїв, особливо масовому, аби не викликати занепокоєння влади. Остерігалися чутків і серед самих євреїв: ті вже пам’ятали, що масове переселення для них завжди кінчалося чимось таким не дуже...

Палестинські громади та колоністи отримували грошову підтримку через Англо-Палестинський банк у Яффо та контору Барбаша. Барбаш також очолив комітет інформбюро Єврейського колонізаційного товариства. Саме цей комітет заснував сільськогосподарські колонії Реховот та Хадера – міста, до яких і нині, століття потому продовжують емігрувати одесити-євреї. Він же фінансово допомагав будувати будинки в Тель-Авіві та Єрусалимі. 

Діяльність Барбаша таки не лишилася для влади непоміченою. Згадки про банкіра спливають у донесеннях начальника жандармського управління Одеси, тож за ним доглядали. Жандарм називає його одним із діячів сіонізму, які користуються «великою популярністю не лише в Росії, але й за кордоном». А от відомостей про обшуки чи допити не знаходимо, з чого робимо висновок: Барбашу таки вдалося проскочити «між крапель». 

У 1904 році Самуїл Барбаш стає одним із засновників товариства «Геула». І знову елегантна підміна! Офіційно організація має на меті «експорт та імпорт різноманітних товарів, а рівно закупівлю і перепродаж земельних ділянок у Сирії й Палестині». Чистий бізнес! Але справжньою метою товариства було придбання нерухомості в Палестині для євреїв, які поки що проживають в імперії, та захист їхніх інтересів після переселення. 

У 1909-му Барбаш у Берліні – бере участь у створенні Палестинського промислового синдикату. Цей синдикат вкладає гроші в розвиток найрізноманітнішої діяльності в Палестині: вирощування цукрових буряків, виробництво цементу та цегли, осушення боліт, створення телефонного зв'язку. Так зростає квітуча земля посеред пустелі. 

У 1913 р. дочка Агата (1884-1950) супроводжувала батька до Відню, де відбувався ХІ конгрес сіоністів. Там вона познайомилась з Самуелєм Шварцем (1880-1953), сином польського релігійного діяча та сіоніста Ісучера Шварца, наступного року вийшла за нього заміж. Подружжя планувало жити в Одесі, але через Першу світову війну оселилося у Португалії. У 1915 р. народилася дочка Клара. Звичай ашкеназів називати дітей на честь померлих родичів дає змогу припустити, що дружина Барбаша на той час вже померла.

Самуель багато зробив для відновлення єврейського життя в Португалії. Сенсацією стало виявлення ним громади марранів, які сторіччями таємно сповідували іудаїзм. У місті Бельмонте встановлено пам’ятник Шварцу, у 2008 р. Єврейський музей міста відкрив зал на його честь. 

У статті, присвяченій прадіду, він висловив дві гіпотези щодо причин його смерті: перша – розстріл більшовиками у 1921 році, друга – голодна смерть наступного року. Можна важко зітхнути: яка гірка іронія долі! І це той, хто рятував людей від голодної смерті та розвивав хліборобство… Мабуть, мало таки сенсу було у всій його бурхливій діяльності! Але Барбаш першим не погодився б із таким висновком. Бо ця людина жила далекосяжними мріями, і вони справдилися.

Живі його нащадки, а дехто з них навіть залишив історичний слід. Син Барбаша Борис, що 1917 року емігрував з Одеси до Шанхаю,  відкрив там компанію B. S. Barbash & Co. У 1937-39 роках Борис Барбаш доклав стільки зусиль для допомоги німецьким та австрійським біженцям до Китаю, що його листування з організаціями допомоги теж увійшло до архівів. Нині воно зберігається в Центрі єврейської історії міста Нью-Йорк.

Загалом банкір Самуел Барбаш мав надзвичайний дар: бачити те, у що варто вкладати зусилля та гроші. Його діловим партнером у сфері зерноторгівлі була паризька фірма «Дрейфус», яка і досі – один із найбільших експортерів українського зерна. І той же Барбаш був одеським представником маленької виноробної компанії «Кармель», що існує зараз та вже не така маленька, бо продає свої галилейські вина в 25 країнах світу. 

Найбільше Барбаш вкладався в Одесу та в майбутній Ізраїль. Живе Ізраїль. Живе Одеса. Чого ще бажати бідному одеському банкіру?