top of page
Сергій Котелко

«Гроші там, де ми!»

Торговий та Банкірський дім «М. Ашкеназі»


Якими тільки шляхами не приходили до Одеси її майбутні славетні громадяни! Наприклад, засновник видатної одеської родини Ашкеназі –  Мойсей Нафталійович – походив з португальських єврейських банкірів. Народився він 1811 року в Німеччині. Згодом переселився до Могилів-Подільського, де багато років тримав контору, що постачала подільську пшеницю та вовну до одеського порту. І тільки 1864 року з’явився перший одеський паросток майбутнього фінансового гіганта: Мойсей Ашкеназі заснував відділення своєї фірми в Одесі. 


У 1866 році низка успішних хлібних угод вивела його підприємство на одне з провідних місць у зерновій торгівлі. З 1868 до списку послуг Ашкеназі додаються фінансові операції. Мойсей Ашкеназі переїжджає до Одеси та починає експортувати хліб за кордон. Приблизно тим самим – із великими коливаннями – будуть займатись одеські Ашкеназі наступні десятиліття. Фінансові операції та експорт зерна зроблять їх однією з найбагатших та найвпливовіших родин в Одесі. 



Але якщо вже ми з вами в портовому місті, то дозволимо собі невеличку метафору: порівняємо сімейний бізнес Ашкеназі з величним парусним кораблем. Перший капітан – Мойсей – збудував корабель та змінив його порт приписки на одеський. У 1875 році він передає управління своєму сину Євгену. 

Зазначимо, що Євген Мойсейович на той час вже завів солідні родинні зв’язки. Його дружиною була Луїза Розенберг, одна з п’яти доньок великого цукрозаводчика Гесселя Розенберга.

Інші її сестри були одружені не менш вдало. Серед їхніх чоловіків – відомі банкіри Горацій Гінцбург та Сигізмунд Варбург, барон фон Гірш, будапештський фінансист Герцфельд. Тобто молодий «капітан» Євген Ашкеназі мав добрі карти підводних течій у підступному морі фінансів. 



І не дивно, що під керуванням нового голови обороти фірми Ашкеназі значно зросли. Наприкінці 1880-х вони досягли астрономічної на той час суми в 17 млн рублів. Мільйони ділилися рівно навпіл: 8,5 млн – торгові угоди, 8,5 млн – фінансові операції. У торгових угодах 6 млн припадало на оптові, решта – на роздрібні. Якщо перерахувати на сьогоднішні гроші, то це обороти в десятки мільярдів доларів. Операції носили переважно характер вексельних угод з цукру, зернопродуктів та вовни. В Одеській конторі Державного банку Євгену Ашкеназі відкрито пред'явницький кредит на 500 тисяч рублів (зазвичай давали не більше ніж 300 тисяч). 


Свого максимума експортні операції зернових ТД «М. Ашкеназі» досягають у 1883 році, потім починається поступове падіння. П’ять років потому обсяг експорту падає вдесятеро. І це аж ніяк не прикмета занепаду торгового дому. Просто корабель Ашкеназі дає крен у бік банківських операцій, втрачаючи інтерес до торгових. Та кредитують переважно все той же експорт пшениці. 


Згадаємо, що з 70-х років на Півдні починаються десятиліття неспокійні, бурхливі. Зростає сільськогосподарське виробництво, разом із тим розширюються ринки збуту його продукції. Це вимагає розвитку сухопутного та водного транспорту. Але залізничні шляхи часто-густо збудовані так, що лише подовжують відстані між пунктами та призводять до подорожчання товарів. Технічне оснащення чорноморських портів теж не на висоті. Навіть одеський порт, що вважається кращим в імперії, суттєво поступається багатьом зарубіжним. Розвивати потрібно негайно і все: від логістики до страхування. До того ж під боком зростає міцний порт-конкурент у Миколаєві. У цих умовах стає зрозуміло, що кожна зміна комерційного курсу Ашкеназі – не примха, а виважена відповідь на виклики часу. 


Неспокійні роки настають і на сімейному фронті. 1887 року помирає Мойсей Ашкеназі, а три роки потому – його син і спадкоємець Євген. Дві смерті майже поспіль породжують чутки про ліквідацію фірми, про це навіть пишуть у газетах. Та незабаром виходить спростування: «покійний встиг зробити розпорядження, щоб фірма існувала, як і раніше, під керівництвом колишніх його повірених. Головним представником фірми є дружина покійного».


Формально фірма переходить до сина Євгена Мойсейовича – Зігфріда Ашкеназі. Але, зважаючи на неповноліття сина, до керма стає вдова Луїза Ашкеназі. Одеський комерційний суд дозволяє Якову Ландау та Юліану Бруку – багаторічним співробітникам Євгена Мойсейовича – «безперервно продовжити, під наглядом Луїзи Ашкеназі, торгове підприємство». 


Спадкоємець Зігфрід, досягши у 1895-му повноліття (21 рік), бере повноправну участь в управлінні Торговим домом "М. Ашкеназі". Зазначимо, що Луїза Ашкеназі довгі роки керувала сімейним підприємством разом із сином і безсумнівно причетна до фінансового успіху. Однак до історії Одеси вона увійшла насамперед як видатна благодійниця, і це заслуговує на окрему розповідь.


Зігфрід Ашкеназі, як і його батько, укладає вельми вигідний шлюб. У 1898 році його дружиною стає баронеса Ганна Гінцбург, дочка банкіра та золотопромисловця барона Горація Гінцбурга. Таким чином Ашкеназі укріплюють сімейні зв’язки з діловою Європою, бо Гінцбурги  пов'язані з європейськими банкірськими домами (Варбург та Ротшильд). Гінцбургам цей шлюб також цікавий – з погляду ділових інтересів на Півдні.


Серед операцій, що проводила фірма Ашкеназі у 1895 році, ми спостерігаємо деякий безлад. Це і метушливий продаж-купівля нерухомості, і купівля пароплава «Рюрік», що возить вантажі до Батумі та Рені, і навіть торгівля вживаними сільськогосподарськими машинами. У міській газеті за 1895 рік знаходимо дивне оголошення: «у конторі торгового дому М. Ашкеназі» продаються «три молотарки і три паровики заводу Клейтона і Шутльворта, маловживані». Та поступово Зігфрід Ашкеназі вирівнює сімейний фінансовий корабель і бере новий курс – на участь у капіталі перспективних підприємств. З 1897 року фірма зайнялася суто кредитно-фінансовими та інвестиційними операціями. 


Приклад подібної діяльності – відкриття торговими домами "М. Ашкеназі" та "Вільям Джекобс, Овен та Ко" пароплавства "Зірка" у вигляді акціонерного товариства. Статутний капітал становив 1 млн рублів, 70% з яких були грошима сім'ї Ашкеназі. Відповідно до вкладів розподілявся і прибуток. Чому саме пароплавство? А згадаймо про транспортні та логістичні проблеми, що тоді назріли в Одесі. Експортні операції морем вимагають транспортних засобів, а тим часом ставки на фрахт суден постійно зростають. Іншим підприємством, куди Ашкеназі вкладає кошти, стає засноване 1896 року в Миколаєві «Товариство Южно-Руських плавучих елеваторів» зі статутним капіталом 300 тисяч рублів. 


У 1909 році фірму Ашкеназі реорганізовано згідно з новим курсом. Замість Торгового дому засновано повне товариство з солідним капіталом 1,5 млн рублів. А 1911 року засновано «Банкірський Дім М. Ашкеназі» – фінансово-кредитну контору, хоча і не банк у повному розумінні цього слова. Банкірський дім розміщується в будинку Новікова на вул. Рішельєвській, 4. 


Масштабним проєктом Банкірського дому Ашкеназі стає участь в організації державних позик. Необхідність у них була викликана Першою світовою війною, що вибухнула у серпні 1914-го. Цікаво, що саме на невдалій державній позиці свого часу прогорів банкірський дім їхніх родичів баронів Гінцбург. Хоча Гінцбурги пережили це порівняно легко, перекваліфікувавшись на золотопромисловців. Але Ашкеназі – не прогоріли.


Банкірський дім Ашкеназі залишався прибутковим навіть у суворі воєнні роки. Наприклад, 1916 року прибуток склав більше ніж 186 тисяч рублів. У вельми не простому 1917 році прибуток збільшився до 260 тисяч.

У заповіті патріарха Мойсея Ашкеназі все його «майно та папери» оцінені в 1 млн 106 тисяч рублів. Євген Ашкеназі залишає по собі статок вже близько 5 млн рублів (тобто за три роки примножує батьківський капітал майже вп'ятеро). Незадовго до революції майно фірми Ашкеназі оцінювалося у 5 млн рублів, а капітал, вкладений у банки, становив 2 мільйони. На 1911 рік загальний обсяг майна сім'ї Ашкеназі оцінювався майже у 25 млн рублів. 


Проживала сім'я Ашкеназі в чудовому особняку Маріні на Миколаївському бульварі. Тут же був прибутковий будинок, що виходив у Воронцовський провулок. Контора Торгового дому розташовувалася за адресою «Воронцовський провулок, будинок Ашкеназі». На щастя, обидва будинки збереглися. 


Повний перелік нерухомості Ашкеназі в передреволюційні роки примушує згадати: іноді вислів «вони володіють половиною міста» – не вислів, а факт. Так, родині Ашкеназі належали: будинок на Миколаївському бульварі, 3, три прибуткові будинки на Княжій вулиці (№№ 6, 8 і 10), прибуткові будинки по Різдвяному пров., 5, на Ніжинській та Коблевській, два магазини, завод на Пересипу, розкішна дача на Французькому бульварі та маєток «Мамшок» у Євпаторійському повіті Таврійської губернії. 


Нам не відомо, яких політичних поглядів дотримувався Зігфрід Ашкеназі та як він сприйняв державний переворот у лютому 1917 року. Однак революційний романтизм явився йому в реальному грошовому вираженні – у розмірі 901 тисячі рублів, які "службовці банкірського дому М. Ашкеназі" віддали на так звану «Позику свободи» в 1917 році. У комунальному господарстві Одеси утворився тоді величезний дефіцит грошей. От «Позика свободи» і передбачала покриття цього дефіциту добровільними пожертвуваннями свідомих громадян. Звучить начебто навіть розумно... Але в результаті ініціатива перетворилася на черговий спосіб пограбування. 


У 1919 році сім'я Ашкеназі назавжди залишила рідну гавань – Одесу, влаштувавшись у Франції. З революційного шторму сімейний фінансовий корабель вийшов добряче пошарпаним, та вціліло головне – рульовий та команда. І Зігфрід Ашкеназі, який мав бездоганну ділову репутацію в Європі, успішно продовжив банківську діяльність.

Comments


bottom of page