Командор, закоханий в Одесу

Анжело Анжелович Анатра (1846-1910)

Про цього чоловіка згадують, що він був закоханий в Одесу пристрасно, до самопожертви, наче в живу людину. Життя його – ніби яскрава суміш глав з популярних жанрів ХІХ століття: сентиментальний роман, авантюрна пригода, сімейна сага. Важко скласти все це розмаїття до купи. Важко вималювати образ живої людини з архівних записів та легенд, що залишилися. Та ми все ж таки спробуємо. 

Почнемо з того, що звали цього видатного одесита – Анжело Анжелович Анатра. Представник другого «одеського» покоління сім'ї Анатра, він народився в Одесі, 1846 року і був молодшим із братів Анатра. Освіту юний одесит здобував у Палермо, в Італії (запам’ятаємо цей факт, він ще стане в пригоді). Закінчивши там у 1867 році училище торгового мореплавання, Анжело отримав звання шкіпера далекого плавання, після чого на різних парусних суднах побував у Англії, Франції, Італії та доплив навіть до Америки. Тривалий час він фігурував у документах як «боцман Анатра». Погодьтеся, для авантюрно-пригодницького роману вже достатньо. Та не забуваймо про сімейну сагу!

На той час уже помер батько братів Анатра – Анжело, засновник одеської гілки сім'ї. Четверо братів (Анжело, Антон, Варфоломій та Йосип) заснували торговий дім «Брати Анатра», з якого і почалося сходження сім'ї на Олімп ділової Одеси. Займалися вони перевезеннями до європейських портів експортних вантажів, переважно різних зернових, назад привозячи європейські товари. Анатра мали флотилію з буксирів та барж, що транспортували зерно з річкових портів до Одеси. Для більш далеких перевезень були парусники. Окрім того, вони представляли в Одесі великі іноземні судноплавні компанії. 

Але для подальшого розвитку фірмі Анатра були потрібні нові сучасні судна – з паровим двигуном. І ось шкіпер Анжело Анатра вирушає до Англії, щоби побудувати там перший пароплав для сімейної торгової справи. Досить сказати, що Анжело довелося як простому робітнику особисто брати участь у будівництві свого парового судна, одночасно проходячи навчання. Пароплав назвали на честь батька – «Angelo», і Анжело Анжелович став його капітаном. Шлях до Одеси з Англії видався дуже нелегким (знову пригоди!). За сімейною легендою, останній відрізок шляху, з Італії до Одеси, Анжело довелося пройти самотужки, але він таки довів довгоочікуване судно до одеського порту. 

Легенди легендами, але задокументовано, що 1870 року Анжело Анатра вже «організував пароплавство річками Дніпра, Дністра та Бугу до Одеси». І незабаром за обсягом експорту торговий дім «Брати Анатра» почав конкурувати зі знаменитим «Р.О.П.іТ».

Маючи за душею вже чималі капітали, Анжело Анатра почав закріплюватися у вищих верствах одеського суспільства. У 38 років він уклав шлюб з дворянкою, донькою колезького радника, 20-річною Олександрою Олександрівною Балас. Різниця у віці – доволі типова для того часу. І важко не помітити кумедного співзвуччя імен цього молодого подружжя: Анжело Анжелович та його кохана Олександра Олександрівна... 

Та переможна хода невпинно продовжується. У 1887 році Анжело стає купцем вищої, першої гільдії, а 1890 року вже зарахований до стану потомствених почесних громадян. У тодішній Одесі це звання – не порожній звук. Воно давало важливі права та переваги – наприклад, свободу від тілесного покарання і право бути обраним на міські громадські посади. Вище було хіба що дворянство. 1898 року за успішний збут продуктів на закордонних ринках Анжело Анатра був затверджений у званні комерції радника, а в 1905-му став дійсним статським радником. Цей чин давав право на дворянство.

Анжело Анжелович встигає усюди. Він входить до складу Правління Товариства Южно-Руського шкіряного виробництва, а це великі шкіряні заводи в Одесі та Севастополі (капітал Товариства за 5 років зростає з 300 до 900 тисяч рублів). Відомо про його фінансові позичкові операції та успішну банківську діяльність. Разом із братом Варфоломієм Анжело будує в Одесі величезне сучасне млинове підприємство, одне з найбільших на Півдні, його продуктивність доходить до мільйона пудів. Відношення до робітників тут теж іде в ногу з часом та навіть трохи випереджає. На підприємстві є свій лікар з усім необхідним, працівникам нараховується пенсія, всі вони застраховані. 

1889 року Анжело Анжелович був обраний членом вельми впливової організації – Одеського Комерційного суду. Голосним в Одеську Міську Думу

Анжело обирався п’ять разів. Природно, що там цей блискучий підприємець бував головою то бюджетної, то фінансової комісії. Та коло його інтересів цікаво підкреслює праця в складі інших комісій: «про користі та потреби міста», «про викуп містом кінно-залізничної дороги та перебудову її на електричну тягу», комісія з управління Міським театром. 

Але одним із найбільш впливових у діловому житті міста був тоді Одеський Біржовий Комітет. Тут Анжело Анатра почав рядовим членом (з 1892), а вже у 1902 році, величезною більшістю голосів, його обирають Головою Одеського Біржового Комітету.

Відомо, що після побудови в 1899 році Нової Біржі (нині Філармонія), її головний зал кілька років використовувався для влаштування балів та концертів. Але коли Анжело Анжелович очолив Біржовий комітет, зал нарешті почав працювати за призначенням. Тож фактично цей Анатра розпочав роботу Нової Біржі в Одесі. Всі комерційні (головним чином, хлібні) угоди стали здійснюватися виключно на біржі, причому Анатра поступово залучив до торгів як відомих великих торговців, так і середніх та навіть дрібних, об'єднуючи їх у торгові пули. 

1895 року Анжело Анжелович став членом іншого престижного комітету – Одеського Комітету Торгівлі та Мануфактур, а 1902 року був обраний Головою комітету. Цей пан Анатра, здається, просто не вмів пасти задніх! Він також очолив «Чорноморське Товариство Взаємного страхування судновласників від нещасних випадків із їхніми робітниками та службовцями». І паралельно організував синдикат пароплавовласників південного району.

Тут може скластися портрет безжальної, жорсткої людини, що йде по головах до грошей та влади, нестримно рветься нагору… Але ж проти цього ми маємо одну дуже наочну історію. У 1907 році важка хвороба змусила Анжело Анжеловича заявити про складання з себе повноважень на основних займаних ним посадах – голови Біржового Комітету та старшини Купецького стану. І Біржовий Комітет негайно цілком з'явився на квартиру Анжело Анжеловича просити його не залишати свою посаду. Згадують, що коли він взяв назад свою відставку, «купці та експортери цілували йому руки за повернення в їхнє середовище як керівника». От вам і сентиментальний роман!

Думкою Анжело Анатри з різних питань цікавилися не тільки в Одесі. Його поважали навіть у столичних міністерствах. Як зазначали «Одеські Новини», на численні наради та комісії, які збиралися в Петербурзі, А.А. їздив сам, «не обмежуючись лише канцелярським листуванням». 

У складі Вугільної Комісії Анжело Анатра багато зробив для подолання «вугільного голоду», що існував тоді в Одесі. Проблема була чималенька, бо тоді вугілля возили з Англії, у тому числі самі «Брати Анатра». Тож праця у Вугільній Комісії – добрий приклад того, як Анжело поєднував ділові інтереси з інтересами міста. Комісія проводила роботу з метою як домогтися зниження мит на англійське вугілля, так і  переорієнтуватися на місцеве вугілля – з донбаського басейну.

Невипадково, що саме Анжело Анжелович стояв біля витоків морської освіти у нашому місті: його стараннями в Одесі відкрилося перше Училище Торгового Мореплавання. Він беззмінно був головою опікунської ради,  завдяки йому училище обзавелося власним великим будинком і обладнаними механічними майстернями. А тепер згадаймо юного Анжело, якому свого часу довелося їхати за морською освітою аж до Палермо! Чи не тоді він навчився цінувати можливість отримувати знання тут і зараз? 1908 року на його гроші в Одесі був відкритий науковий кінематограф – одна з перших у світі подібних ініціатив, де для освіти використовувалися документальні та науково-популярні фільми. Більшість цих кінострічок стосувалася географії, історії та літератури.

Неможливо уявити без Анжело Анатра одеський яхтовий спорт. Довгі роки він був Командором, а потім Почесним Командором Чорноморського Яхт-клубу. Людина демократичних поглядів, він прагнув поширити яхтовий спорт серед усіх охочих, тому організував при Клубі «Парусний гурток», в якому могли навчатися управління яхтою менш забезпечені одесити. Сам Анжело часто брав участь у змаганнях, які влаштовував Чорноморський яхт-клуб, командуючи своєю розкішною яхтою «Неллі», найбільшою на Чорному морі.

Згадують, що, маючи свій будинок на молу, Анатра часто сидів на даху з підзорною трубою, виглядаючи, чи не трапилося щось під час непогоди. Не смійтеся, то не просто сентиментальність колишнього боцмана! Бо фактично у цей час він був одноосібною службою порятунку на водах. Для цього, як пише Олександр де-Рібас, Анжело Анатра мав спеціальний рятувальний баркас, завжди готовий до відплиття: «… не раз Анжело Анжелович у бурю, вночі, вирушав у відкрите море на допомогу гиблим» і неодноразово сам повертався ледь живим. 

З появою в Одесі Товариства порятунку на водах Анжело Анжелович став його активним членом. Задля будівництва рятівної станції на Ланжероні влаштував, як згадують сучасники, «видатний у всіх відношеннях» благодійний вечір, що зібрав понад 5 тисяч рублів. На власні кошти збудував на Військовому молі будинок приймального покою. 

У 1910 році обірвалося життя цієї непересічної особистості. Анжело Анжелович залишив спадкоємцям величезний статок: на рахунках та в цінних паперах 1,2 млн рублів. Олександр де-Рібас пише про 4 мільйони особистого статку. Він помер в Італії, куди вирушив на лікування, але поховали його в улюбленій Одесі: у фамільному склепі на Першому кладовищі. Його похорон перетворився на багатотисячну ходу тих, хто бажав віддати останній борг Анжело Анатра.

Купецький стан незабаром заснував стипендію його імені при Одеському комерційному училищі. А його прекрасна яхта «Неллі» була подарована Чорноморському яхт-клубу та вдячно перейменована: «На згадку про Почесного Командора».