Майстри червоного дерева з Одеси

Варфоломій та Фредерік Коклени

Купець і майстер-червонодеревник Варфоломій Коклен був відомий в Одесі з другого десятиліття XIX століття. За спогадами Олександра Сумарокова, саме Коклен виготовив всю внутрішню оздобу та меблі для Рішельєвського ліцею. Він також займався будівельними підрядами, зокрема замощенням Ланжеронівського узвозу в 1821-1822 роках. Його майстерність та якість роботи забезпечили йому значний попит та визнання серед одеситів.

У серпні 1824 року Варфоломій Коклен разом із Федором Шарпантьє придбав ділянку землі у штабс-капітанши Шостак. Будинок на цій ділянці вважається побудованим у 1852 році за проектом архітектора І. С. Козлова. Однак оцінювальні відомості за 1848 рік вже вказують на існування будинку та магазину Коклена, вартістю 11020 карбованців. До 1855 року вартість домоволодіння зросла до 18920 карбованців, а в 1871 році - до 48000 карбованців. Будинок був примітний зображенням півня на фасаді, натякаючи на прізвище власника (від французького coq - «півень»).

Новоросійські календарі на 1836-1839 роки вказують місцезнаходження столярної майстерні Коклена в будинку Карузо на Рішельєвській (№17, на розі Жуковського). З 1840 року майстерня перемістилася до будинку Коклена в Казарменому провулку на розі Преображенської. Ця зміна адреси свідчить про розширення бізнесу та зростання його впливу в місті.

28 лютого 1841 року Варфоломій Коклен подав прохання про виділення чотирьох місць в торговельному ряду на Театральній площі (тепер Пале-Рояль), де планував відкрити меблевий магазин. Проте йому виділили лише два місця, через що Коклен вирішив залишити план і продовжував працювати у своєму будинку на Преображенській. Його майстерня згадується до 1848 року, після чого прізвище Коклена зникає з календарів, що дало підстави вважати, що він помер близько 1847-1848 років. Проте оцінювальні відомості 1855 року свідчать, що Коклен ще був живий.

Після його смерті будинок та меблевий магазин перейшли до його сина Фредеріка (Федора) Коклена. Фредерік отримав освіту в Парижі та звання некласного художника від Петербурзької Академії в 1853 році. Він займався продажем меблів та облаштуванням свого будинку. Новоросійські календарі 1853-1875 років згадують його як столяра і власника меблевого магазину.

Фредерік Коклен також став відомим архітектором. Йому приписують проекти будинків на Пушкінській, 16 та Успенській, 20, на розі Канатної, 40. Його роботи відзначалися високою якістю та естетичною цінністю, що зробило його одним з найпопулярніших архітекторів міста.

Окрім професійної діяльності, Фредерік активно займався громадською роботою. Він був членом імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, ради Товариства витончених мистецтв, комітету тимчасового притулку для безпорадних немовлят та найбідніших породіль, постійної міської комісії для оцінки нерухомості та Французького благодійного товариства. Його внесок у розвиток Одеси та благодійність зробили його шанованою постаттю в громаді.

Федір Коклен останній раз згадується в переліках одеських інженерів та архітекторів у 1880 році. 17 червня 1880 року Одеський окружний суд затвердив духовний заповіт Федора Коклена. Його будинки отримали французькі підданці Арман, Федір та Альфред Федоровичі Коклени, Матільда Мар'янівна Коклен та Луїза Федорівна Смельс. Після смерті Альфреда Коклена у 1895 році спадкоємцями залишилися Арман і Теодор Коклени та Луїза Смельс. Вони продовжували володіти будинком на розі Казарменого провулка та Преображенської, а також складськими приміщеннями у Валіховському провулку та на Наришкінському узвозі. Родинна справа Кокленів продовжувала жити, зберігаючи свою важливість і вплив у житті Одеси.

Альфред Коклен, один із спадкоємців Варфоломія та Фредеріка, продовжував традиції родини, вкладаючи зусилля у розвиток сімейного бізнесу. Після його смерті в 1895 році, його спадкоємці Арман і Теодор Коклени та Луїза Смельс продовжили володіти та управляти родинними маєтками та комерційними приміщеннями. Вони зберегли родинну спадщину, продовжуючи вкладати в розвиток Одеси.