.png)
Гурович Соломон і його сини
Родина Гуровичів походить з Галичини. Йось Гурович, засновник династії великих торговців зерном та фінансистів, з'являється в одеських документах з 1812 року. Разом із старшим сином Соломоном у 1825 році вони заснували родинне підприємство. У ювілейному виданні «Одесса. 1794 – 1894» зазначено торговий дім Гуровичів – один із перших в Одесі. У 1834 – 1850 роках за обсягами вивезення зернових Соломон Гурович був третім серед одеських купців-євреїв. З 1834 року він був одеським купцем 2-ї гільдії, а в 1857-му перейшов до 1-ї гільдії.
Соломон Йосипович брав активну участь у місцевому самоврядуванні, обирався гласним Одеської міської думи у 1835 – 1837 та 1848 – 1850 роках, а також займався благодійною діяльністю. У 1855 році він вніс 100 рублів на формування державного ополчення.
Соломон та його дружина Розалія мали двох синів – Симона (1824 – 1889) та Григорія (1829 – 1884). Після смерті Соломона деякий час фірму очолювала його дружина Розалія, яка зберегла та навіть збільшила комерційні позиції торгового дому в Одесі. Наприкінці 1850-х років вона передала управління старшому синові Симону, який вже мав значний досвід ведення комерційних справ.
Симон Соломонович здійснював солідну торгівлю через одеський порт. Свідоцтво купця 1-ї гільдії він придбав у 1858 році. У 1869 році заснував паровий борошномельний млин, який увійшов до числа найбільших у місті і був розрахований на виробництво до мільйона пудів борошна. Млин містився на Ново-Рибній (нині Пантелеймонівській), 116. На млині були встановлені 2 парові машини у 140 сил, працювали 60 осіб. Збут продукції здійснювався в Одесі, Херсоні, Миколаєві, Криму, Кавказі, а також за кордоном – у Константинополі, Смирні, Трапезунді, Олександрії.
При млині працювала макаронна фабрика, на якій у 1884 році було вироблено 60 000 пудів трьох сортів продукції на 180 000 рублів. Робітників було 40 осіб, а збут продукції здійснювався в Одесі, Бессарабії, Криму та за кордоном, переважно в Румунії. Основну сировину становила арнаутка із Приазов'я.
Симон Гурович на московській виставці 1882 року оформив свій павільйон у вигляді млина в російському стилі, представивши 120 різних витворів з борошна: макарони, вермішель, крупи тощо.
Симон Гурович вів активну громадську діяльність, неодноразово обирався до Одеської міської думи і протягом 25 років входив до її складу. Він був одним із найавторитетніших гласних, товаришем старшини купецького стану, датським консулом та у 1868 році був зарахований до потомственного почесного громадянства.
Симон Соломонович також займався банківською справою, був обраний до обліково-позикового комітету Одеської контори Державного банку, контрольної ради першого правління Одеського міського кредитного товариства. Він представляв Лондонську та Ліверпульську страхові компанії та був членом відділення комерційної ради. У 1885 році його обрали до складу Одеського комітету торгівлі та мануфактур.
Симон Соломонович був одружений з Фанні – донькою лікаря Мойсея Шорштейна. Вони мали синів Олександра (1863), Григорія, Сергія (1866 – 1867).
Григорій Соломонович Гурович, як і старший брат, був великим підприємцем, банкіром, потомственним почесним громадянином. Тривалий час був членом Одеського комерційного суду від купецтва та біржовим старшиною Одеського біржового комітету. У 1868 році він був удостоєний ордена Св. Станіслава 2-го ступеня.
Григорій був одружений з Августиною, донькою могилево-подільського купця Йосипа Йольсона. У сім'ї були сини Соломон (1859) і Стефан (1868).
Будучи представниками галицьких євреїв, Гуровичі активно сприяли розвитку своєї громади. Вони засновували молитовні доми та навчальні заклади. У 1820 році вони заснували Молитовний дім № 1, а у 1826 році ініціювали створення Казенного єврейського училища. Соломон і Симон Гуровичі були серед ініціаторів створення Бродської синагоги та першого в Російській імперії єврейського училища.
Родина Гуровичів активно сприяла розвитку освіти, зокрема Одеського імператора Миколи I Комерційного училища. Симон Соломонович Гурович 7 разів обирався до Попечительської ради училища та заснував іменні стипендії для незаможних учнів.
Родина Гуровичів також була великими домовласниками. Хоча більшість їхньої нерухомості не збереглася до наших днів, стоїть ще двоповерховий будинок на Старопортофранківській, 81.
Представники родини Гуровичів, зайняті в торгівлі та банківській сфері, досягли високих результатів у своїй діяльності. Вони належали до найзаможнішої частини одеських підприємців. Своєю чесною працею та меценатством заслужили повагу сучасників. Одесити й сьогодні цінують їхній внесок в економічний, соціальний і культурний розвиток міста.