top of page
Сергій Котелко

Мільйонер у третьому поколінні

Оновлено: 15 лип. 2024 р.


Зиґфрід Євгенович Ашкеназі 1873-?


Що робити зі своїм життям, якщо ти ледь не від народження – мільйонер? Багато хто з пересічних громадян посміхнеться: «Та нічого! Вже нічого не треба робити». Та видатні люди керуються амбіціями, а не потребами. Тож наш герой у подібній ситуації вирішив примножувати сімейні мільйони. 


Зиґфрід Ашкеназі належить до третього і, на жаль, останнього покоління одеських Ашкеназі. Його батько, Євген Мойсейович, свого часу подвоїв сімейний статок усього за три роки, залишивши спадкоємцю рухомого й нерухомого майна майже на 3 млн рублів. А згідно з інформацією з газет, так і на всі 5 мільйонів. Складається враження, що Зиґфрід узяв за мету перевершити батька. 


У 1895 році він – повнолітній 21-річний юнак з найкращою одеською освітою: Рішельєвська гімназія, після цього історико-філологічний факультет Новоросійського Університету. З цього року Зиґфрід бере повноправну участь в управлінні Торговим Домом "М. Ашкеназі". 


Анекдотично, що однією з перших його комерційних угод стає продаж нерухомості в Одесі рідному Університету. Отже, ділова хватка в Зиґфріда була ще з юності. Був у нього і далекосяжний амбітний план: участь у капіталі прибуткових підприємств та банківська діяльність. Торговий дім Ашкеназі мав перетворитися на Банкірський дім. 

Наприкінці 1898 року Зиґфрід Ашкеназі одружується з баронесою Ганною Гінцбург, дочкою знаменитого банкіра і золотопромисловця барона Горація Гінцбург. Цей шлюб безперечно догодив родині – бо матері Зиґфріда та Ганни були рідними сестрами. Цей шлюб також був безумовно корисним з погляду бізнесу: за допомогою Гінцбургів Ашкеназі змогли увійти до ділової еліти Європи, адже барони Гінцбург були пов'язані з багатьма найбагатшими сім'ями Європи (наприклад, Варбургами та Ротшильдами). А судячи з портрета Ганни Гінцбург, що зберігся, наречена була до того ж просто красунею. 


Зиґфрід на той час вже – співвласник великого пароплавства під назвою «Зірка», яке заснував з торговим будинком «Вільям Джекобс, Овен і Ко». В акціонерному товаристві Південно-Східного пароплавства "Зірка" Ашкеназі належить 70% коштів статутного капіталу в 1 мільйон рублів. Він також стає співвласником миколаївського «Товариства Южно-Руських плавучих елеваторів». У 1902 році про Торговий Дім «М. Ашкеназі» під керівництвом Зиґфріда зазначають:  «Фірма стала брати участь у багатьох великих торгових та промислових підприємствах».


Так плани Зиґфріда потроху втілюються в життя. 1909 року замість Торгового дому було засновано повне товариство, з капіталом 1,5 мільйона рублів. У 1911 році засновано фінансово-кредитну контору «Банкірський Дім М. Ашкеназі». Банкірський дім розміщується в особняку на Рішельєвській, 4. На той час примножені статки Ашкеназі оцінюються в 7 млн рублів, у тому числі 2 млн – на банківських рахунках. За деякими даними, станом на 1911 рік загальний обсяг майна сім'ї Ашкеназі оцінювався майже у 25 млн рублів.


Окрім співправління у сімейному Банкірському домі, Зиґфрід Євгенович встигає бути головою правління Барського цукрового заводу, головою правління Товариства виноторгівлі в Одесі, а також директором Північно-Російського лісопромислового товариства. 


Чи не про таких людей кажуть, що вони колекціонують гроші? Та, здається, Зиґфрід Ашкеназі був пристрасним колекціонером в усьому. Його згадують як власника найкращої в Одесі колекції книжкових екслібрисів. Бібліотека Зиґфріда налічує більше ніж 10 тисяч томів. Він потроху колекціонує навіть  автомобілі!


 У 1911 році Зиґфрід пише прохання до Одеської міської Управи про отримання дозволу «на право користування автоматичним екіпажем». У проханні вказані характеристики «саморухливого екіпажу»: система двигуна “Mercedes”, 14 кінських сил, 2 гальма, сильний гудок, з американським складним верхом, двома додатковими сидіннями… Але видання «Одеського Автомобільного Товариства» відкриває нам, що Зиґфрід Ашкеназі на той час мав уже два авто. І ще один автомобіль – у матері, Луїзи Ашкеназі. На сьогодні це можна порівняти хіба що з трьома гелікоптерами в сім'ї. 




Та все ж таки найбільше вражає колекція посад, звань, чинів та сфер інтересів Зиґфріда Євгеновича. Він стає колезьким секретарем (1897 рік), титулярним радником (1901), колезьким асесором (1906) і, нарешті, статським радником (1913). Останній чин передбачав носіння відповідного мундира та право на особисте дворянство. Непогана вишенька на торті!


Окрім того, він – член Імператорського Російського Товариства Порятунку на водах (з 1893 року), член Ревізійної комісії у Бессарабсько-Таврійському Земельному банку (1899), почесний член Міського піклування дитячих притулків (1901), директор Комітету піклування про в'язниці (з 1901), голосний (депутат) Одеської Міської Думи (1901), член Ради Одеського Товариства виправних притулків (1906), член Одеського Комітету Торгівлі та Мануфактур (1911), одеський першої гільдії купець і член Одеського біржового комітету (1912).

В цьому переліку посад Зиґфріда Ашкеназі ще десятки найменувань: член Особливої Міської розкладної присутності (податкове відомство), член Ревізійної Комісії Купецької управи… та стійте! Може здатися, що цей пан просто колекціонує значки та членські квитки. А можна розсудити, що десь тут і полягає секрет його фінансового успіху. 


Наприклад, нудний, на перший погляд «Одеський біржовий комітет» – то один з найвпливовіших комітетів, що по суті регулює ділове життя міста. А що ще об’єднує всі ці, як то кажуть сьогодні, «активності» Зиґфріда Ашкеназі? Нові важливі зв’язки та знайомства, люди та відомості про них, доступ до важливих кіл та надійної інформації. Чи це не той скарб, без якого і сьогодні не обійдеться жоден, хто хоче вигідно й надійно вкладати гроші?


Важко було виділитися добрими справами на тлі його матері, чия благодійність стала легендою, але Зиґфрід відзначився і тут. Перебуваючи у Товаристві боротьби з туберкульозом «Біла квітка», він надавав свої автомобілі для проведення збору коштів. А на честь свого покійного брата Габріеля заснував дві стипендії: одну – у Єврейському Сирітському домі, іншу – у Новоросійському університеті.

Завдяки художнім пристрастям та доброму смаку Зиґфріда Ашкеназі нам залишилися портрети сім'ї  — його красуні-дружини, дочки та сина – роботи знаменитого одеського художника Кузнєцова. Крім того, писав дітей Зиґфріда та Анни петербурзький художник Фельдман, який відвідав Одесу на запрошення Ашкеназі. Портрет його дружини Ганни писав навіть знаменитий француз Поль-Сезар Елльо. До речі, картини, що подаровані сімейством Ашкеназі, досі знаходяться в зібраннях одеських музеїв. 


У 1916 році Зиґфрід Ашкеназі підтримав ініціативу щодо створення Ради з'їздів представників промисловості та торгівлі Півдня Росії, ставши членом Комітету цієї Ради. То вже був справді імперський розмах. Робота З'їзду мала за мету оцінити становище промисловості на Півдні, і результати його розглядалися в Міністерстві Торгівлі та Промисловості, бо треба було «примирити наміри уряду з настроями громадськості, що висловилися на З'їзді».


Вже маячили на обрії зовсім інші «настрої» від тієї «громадськості», яку не запрошували на з’їзди. Та катаклізму 1917 року, здається, ніхто не очікував. Навіть далекоглядний зазвичай Зиґфрід  Євгенович. Бо наприкінці березня 1916 року він як представник Банкірського дому «М. Ашкеназі» позичає гроші – і чималі, 80 тисяч рублів! – дуже відомій особі, Предводителю дворянства Одеського повіту барону Михайлу Рено. 


Нам нічого не відомо про політичні погляди Зиґфріда Ашкеназі. Можемо тільки здогадуватися, що цей блискучий фінансист навряд чи порозумівся б із більшовиками. Все, що сталося в 1917 році та потім, Зиґфрід Євгенович сприйняв, напевно, по-діловому.

 

Зиґфрід Ашкеназі емігрував у квітні 1919 року, на пароплаві «Кавказ», що прямував до Константинополя. Можливо, що стрімкий від'їзд Ашкеназі з Одеси був пов'язаний із гучним судовим процесом над місцевими фінансистами. В Одесі з початку квітня 1919 року влада змінювалася тричі, і з кожною її зміною розпочинався новий етап «культурного» будівництва, тобто нещадний терор і пограбування.

Після Константинополя сім'я Ашкеназі вирушила до Франції, де жили їхні численні родичі, зокрема барони Гінцбург. Там, у Парижі, Зиґфрід Євгенович за кілька років відновив банківську діяльність і знову досяг вельми непоганих результатів. 

Цьому чимало сприяла бездоганна ділова репутація, яку він накопичив за роки діяльності в рідній Одесі.

bottom of page