Таверна, де готували за рецептами раю

Генріх Христофорович та Кароліна Карлівна Брунс

Хто такий був одеський Брунс? Інженер. Але полюбили його не за це. Славний він тим, що майже з нічого створив легендарний заклад, де полюбляли збиратися, серед інших, відомі письменники. Корній Чуковський писав про нього жартівливо: «О, Брунс! Мы воспоём тебя». Щоправда, врешті решт найяскравіший Брунс вийшов з-під пера одеських авторів Ільфа та Петрова – інженер із роману «12 стільців». Це той самий, що все повторював жалісно: “Мусік, де же гусік?”. То все жартівливі вигадки авторів, але ж і реальний інженер Брунс у нашому місті справді жив!

Австрійський підданий Генріх Христофорович Брунс прибув до Одеси, як то кажуть, «на заробітки» – для будування залізниці, хоча й невідомо, коли саме. Чи то 1863 року, коли будувалася перша лінія Одеса-Балта, чи то в 1870-му. Трохи пізніше він одружується тут з Кароліною Фішер. 

Нагадаємо, що в ті роки інженер заробляв чимало і вважався поважною, заможною людиною. Особливо на залізниці. Схоже, що подружжя Брунсів мало до того ще й славетну німецьку заощадливість. Бо вже в 1874-му вони відкривають власну пивну в будинку Вагнера – «Bier Halle».

До Брунсів тут ще з 1850 року функціонував заклад грека Ніколаї. І не дивно, бо місце розташування було напрочуд вдалим. Це і центр міста, це і безліч магазинів у великому будинку, що виходив аж на три вулиці: нинішні Дерибасівська, Ланжеронівська та Катерининська. І сама пивна, посеред усього цього ділового кипіння, знаходилась у затишному внутрішньому дворі. 

Олександр Дерибас згадував, що в перші роки роботи пивної у Брунсів подавали пиво Ансельма, картопляний салат та сосиски. А сам Брунс, «як і раніше Ніколаї, але без сигари в роті, сидів за буфетом і, на доказ доброти свого пива, пив його кухоль за кухлем». Пивна тоді складалася з однієї кімнати, була обставлена ​​шкіряними диванами та дубовими столами, а на стіні висів портрет Гамбрінуса. Ходили до Брунса переважно німці, майстрові, моряки та портові робітники. Іноді заглядали також артисти та журналісти. 

Пізніше "Bier Halle" було розширено, з’явилися виділені приміщення. Там, наприклад, в окремій вже кімнаті збиралися представники Одеського німецького клубу. 

Сам Генріх Брунс був членом правління в австрійсько-угорському благодійному товаристві. У 1879 році Брунс організував збір коштів для потерпілих від повені жителів Сегеда, за що отримав лист подяки від генерального консула Австро-Угорщини. Цей лист нині зберігається в особистому фонді Брунса в Державному архіві Одеської області. Примітно, що листа генеральний консул Австро-Угорщини пише французькою мовою. А от решта листування Брунса – листівки з паризької подорожі, особисті листи, навіть заповіт – виключно німецькою. 

Вочевидь, і таверна була створена як приємний німецький куточок, де земляки могли б вільно поспілкуватися й насолодитися рідними стравами. Та популярність Брунсів поступово зростала, пивна перетворювалася на важливу зупинку в гастрономічних подорожах містом. І хоча Брунси не розміщували своєї реклами в одеських путівниках, ті все одно завжди тепло відгукувалися про заклад австрійця. Ресторан відмічали як такий, що славиться чудовим пивом та гарною домашньою кухнею. І чесно додавали: «Не дивлячись на досить скромну обстановку, з навислою закопченою стелею і цілими хмарами тютюнового диму, в залі часто не вистачає місць. Відвідується гарною публікою та жінками. Дуже гарні сніданки».  

Схоже, у Брунсів збиралися затяті курці. Тютюнові вироби, тоді ще ніким і ніде не заборонені, продавали поруч дві конкуруючі фірми – Попова та Асвадурова. А квіти для жінок гарна публіка могла придбати поруч, на розі Дерибасівської та Катерининської. Відправити повідомлення чи замовити доставлення? Теж біля будинку Вагнера! Бо саме там постійно знаходилися «червоні шапки» – дореволюційні кур’єри. 

Тоді до Брунса починають ходити письменники, серед яких Бунін, Купрін, Юшкевич. Про цю пивну Володимир Жаботинський згадує в романі «П'ятеро» так: «Стара таверна Брунса, де опівночі, після театру, ангели небесні, за чарівними рецептами раю, створювали на кухні амброзію у вигляді сосисок з картопляним салатом…». Погодьтеся, не часто побачиш подібне серед клієнтських відгуків!

Сімейний бізнес був успішним, і родина Брунсів потроху багатшала. Відомо, що в 1910-ті роки Генріх Христофорович вже володів будинком на Водопровідній, але мешкав на Дерибасівській, ближче до таверни. Його дружина Кароліна керувала ще одним рестораном, що знаходився у Відраді. Зазначимо, що весь багатолітній час свого існування офіційно заклад Брунса належав саме Кароліні. Їхній син Карл працював на шоколадній фабриці свого дядька Віктора Фішера, володів нерухомістю на Молдаванці.

У передвоєнні роки Брунси вже відійшли від справ, рестораном завідував їхній родич О. Фішер. Але з початком Першої світової заклад Брунса-Фішера було закрито, оскільки господарі досі залишалися австрійськими підданими. На жаль, відома пивна стала першою, яку закрили в Одесі в той політично складний період. Потім припинили роботу ресторану Лібмана, готелю «Європейський» Адольфа Магенера, багатьох інших. Почалися арешти та висилка цих «підозрілих» чоловіків віком 20–43 років у Казанську губернію. Тут і губиться для нас історичний слід Брунсів. Цілком можливо, що когось із цієї родини вислали, а дехто міг і встигнути покинути країну.

В одеському довіднику 1916 року ані Брунс, ані Фішер уже не значаться.

Однак саме ім’я Брунсів спливає в історії міста ще раз – під час економічного розквіту НЕПу. Тоді в Одесі раптово відкрився німецький пивний бар «Ala Bruns», де навіть подавали «шніцель по Брунсу». Але знаходився заклад зовсім за іншою адресою, та й навряд чи він мав якесь відношення до родини Генріха й Кароліни. Просто відлуння міської пам’яті про незабутні Брунсові сосиски з картопляним салатом.