Як зароблявся статок на годинниках

Соломон Баржанський (1826-1895)

«Власник одного з найкращих годинникових магазинів на півдні»! Саме такими словами згадує Соломона Баржанського той, хто добре знався на Одесі, письменник Валентин Катаєв. Помітьте – не на Дерибасівській, не в Одесі – на всьому півдні. А скажіть, хто сьогодні володіє найкращим годинниковим чи якимось іншим магазинчиком на півдні? Складно? Отож. 

Хоча той же Катаєв пригадує кумедну сімейну історію про те, як дідусь подарував бабусі годинника: «Справжні швейцарські від Баржанського! Кажучи правду, бабуся потай мріяла про годинник від Пуріца...». Що ж, годинникові магазини Баржанського та Пуріца справді конкурували, але в пам'яті нашій залишилися саме Баржанські. 

Ці, мабуть, найвідоміші в старій Одесі годинникарі заробили свій статок на продажу та перепродажу годинників у розкішних салонах, володіли пізніше багатьма прибутковими будинками, дачами, магазинами в центрі Одеси... Так свідчить легенда. Але хіба ж можливо заробити стільки на звичайних годинниках? Добре, нехай не на звичайних – візьмемо годинники срібні, золоті, дорогоцінні. Та знову ж таки, скільки можна було продати дорогих годинників у місті з відносно ще невеликим населенням, яке 1858 року ледь перевищувало 100 тисяч? Здається, не все ми знаємо про цих Баржанських.

Наприклад, звідки в Одесі взагалі взялися Баржанські, нам теж не відомо. Знаємо тільки, що на початку 1840-х років Хаїм Баржанський на Катерининській вулиці вже займався чищенням та ремонтом годинників поважної публіки. Соломон, швидше за все, син того Хаїма. Не завжди сходяться ініціали, але в ті часи як тільки не перекручували єврейські імена в документах! Тож цілком вірогідно, що Соломон Баржанський розширив справу батька, перетворив просту майстерню на магазин з продажу годинників і переїхав 1853-го в будинок на розі Грецької та Рішельєвської. 

Далі – цікавіше. Крім Хаїма і Соломона, історикам вдалося знайти згадки про Абрама Баржанського, біржового маклера при Одеському Комерційному Суді. У 1860-66 роках Абрам взагалі єдиний Баржанський, згаданий у будь-яких офіційних виданнях. Він біржовий маклер, проживає в будинку Страца по Ланжеронівському провулку. І лише в 1867 згадується Соломон, годинникових справ майстер, який живе у власному будинку на Рішельєвській.

То звідки гроші? Не секрет, що Одеса тоді багатіла саме завдяки своєму порту, відвантажуючи на експорт величезні обсяги пшениці та інших зернових культур. І десь при цій «кухні», безумовно, «варився» Абрам Баржанський. І хоча довести нічого не можна, але припустимо (тільки припустимо!), що (можливо) саме від зусиль цього розумного біржового маклера походить фінансовий успіх Баржанських. Сім'я Баржанських була численною, простежити всі їхні родинні зв'язки вельми проблематично. Але схоже, що то все була одна сім'я, бо вони «сходяться» в нерухомості та в адресах проживання. 

Баржанські вчасно освоїли дві тодішні головні «золоті жили»: хлібну торгівлю та прибуткові будинки. Заснували «Хлібну контору», перша згадка про яку належить до 1888 року. Власником вказано Соломона Баржанського, адреса Рішельєвська, 15 – там же, де був годинниковий магазин (нині це будинок №11). Вже 1863 року той будинок на Рішельєвській належав Соломонові Баржанському. У 1873-му Соломон Баржанський залучає відомого архітектора Гонсіоровського та капітально перебудовує свою власність, перетворюючи на величезний, чудово влаштований прибутковий будинок. Незабаром до цього будинку додасться ще один, на Рішельєвській ріг Троїцької. Схоже, що гроші від торгових операцій на біржі злилися з грошима від годинникового бізнесу і були вдало вкладені в операції з зерном і в нерухомість.

Показовими є обороти хлібної контори Баржанського, порівняно, наприклад, з усім відомим Торговим Домом «М.Ашкеназі». У 1883-1888 роках це сотні тисяч чверток в обох фірмах. Цілком сумісні обсяги. 

На 1892 рік Соломон Баржанський – одеський купець першої гільдії. Десь у 1893-му з'являється фірма «С. Баржанський. Хлібна та експортна торгівля. Адр. Рішельєвська вул., влас. будинок». У середині 1890-х фірма займається «хлібним експортом, комісійним продажем та купівлею зернових продуктів». 

А що ж годинники? Годинники ці – невіднятня частина історії міста. Хоча то не були «годинники Баржанських» у повному сенсі. Підприємливі Баржанські виїжджали за кордон, скуповували на європейських фабриках годинники – настінні, кишенькові, камінні – та привозили їх до Одеси, де виставляли у своєму магазині. Частина годинників піддавалася «ребрендингу» – на них наносилося тавро Баржанського.

Саме такі зараз можна ще зустріти в домашніх колекціях чи антикварних магазинах. 

Магазин 1890-го переїхав у більш престижне місце – будинок Бродського на Дерибасівській, 31, де він існував до самої революції. Письменник Юрій Олеша з дитинства запам’ятав незвичну вивіску Баржанських, повз яку він бігав на заняття в Рішельєвську гімназію:

«На Дерибасівській командував годинник-велетень біля магазину Баржанського; він висів поперек вашого ходу і низько над вами, так що, піднімаючи голову, ви досить відчутно бачили, як велика стрілка стрибала наступної хвилини».

Крім годинників, Баржанський зайнявся ще ювелірними прикрасами, і тут вже частину товару виробляли в Одесі. Син Соломона, Йосип, як ювелір мав право ставити на вироби фірми тавро зі своїм прізвищем. До речі, Одеське Товариство взаємодопомоги ювелірів, годинникарів та граверів очолював у ті часи теж пан Баржанський. 

Чи все складалося гладко, мов у казці? Та ні, неприємних пригод теж вистачало. Наприклад, ще 1871 року годинниковий салон Соломона Баржанського розграбували під час єврейського погрому. Двічі постраждав магазин Баржанського і під час революційних подій 1905-1907 років.  

У 1906-му біда трапилась у прибутковому будинку Баржанських на Рішельєвській. Сумний гумор ситуації полягає в тому, що Баржанський накликав нещастя, намагаючись себе убезпечити. Він здає в оренду частину будинку Жандармському управлінню, цілком резонно сподіваючись, що з погромами сюди тепер не сунуться. Але в часи терору революціонерів жандарми виявилися небезпечними сусідами. У газетах писали, що вибух «пекельної машини» терористів у будинку Баржанських спустошив жандармське управління та сусідні приміщення. Силою вибуху було контужено жандарма, зруйновано стіни, вибито вікна. «Якби вибухнув годиною пізніше, було б багато жертв» - підбили підсумки в одеських новинах. 

«А якби взагалі не вибухало, то не було б у мене багатьох збитків…» - напевно зітхнув Баржанський, відклавши газету. З газетярами теж не завжди було гладко. Якось одеська газета опублікувала невелику саркастичну замітку, натякаючи на перевірку, що прийшла до Баржанського, і на його вірогідні махінації:

« Товари в його магазині – то місцеві, то закордонні – за потребою. Для покупця будь-яка брошка прямо з Парижа у закритому вагоні прибула. Для пробірної палати – місцевого виробництва… До того ж сам Баржанський не пам'ятає, кому він дає обробляти діамантові камені та дорогоцінні сережки. Але тепер, можливо, м. Баржанський і пригадає: судовий слідчий щодо мнемоніки всякого Файнштейна перевершити може».

Та замітка виявилася фейком. Газета зрештою надрукувала спростування, роз'яснивши читачам, що мала місце «невірна інформація».

А старий годинникар Соломон Баржанський помер вельми поважною та заможною людиною, у віці 69 років. Справи перейшли до його дітей, Йосипа та Адольфа. Сімейний бізнес розділили: Йосип Соломонович зайнявся споконвічною сімейною справою – годинниками та ювелірною продукцією, Адольф Соломонович відкрив «Торговий дім Адольф Баржанський». Бізнес Баржанських продовжувався.