Як один з перших парових млинів змінив Одесу

Інбер Лазар Анчельович

Лазар (Лейзер) Анчельович Інбер (1844 – 1893) був одеським купцем, відомим насамперед як власник одного з перших парових борошномельних млинів Одеси. Перший млин збудував Люціан Гома (1851), другий – С. С. Яхненко (1856 – 1858). Млини Півдня України будувалися за взірцями найкращих зарубіжних зразків та оснащувалися новітнім обладнанням.

У 1864 році Лазар Інбер разом з Дмитром Бельтакі заснували млин «Лазар Інбер», третій паровий борошномельний млин у місті. На третє місце претендує також і млин Рафаїла Хави.

В кінці 1880-х років млин Інбера і Бельтакі перейшов у повну власність Лазара Інбера. Після його смерті власником млина став син Ісак (Ісхак) Інбер (1871 – ?), який за свою діяльність у навчальних закладах Одеси отримав Золоту медаль «За старанність» на Андріївській стрічці.

Спочатку млин Інбера розташовувався на Болгарській вулиці, 3, в будинку купця Пожидаєва. У 1876 році на засіданні Одеського міського громадського управління було ухвалене рішення про перенесення млина у приватний будинок Інбера на Болгарській, 34а (з 1902 року – № 40). Млин Інбера і Бельтакі на Прохорівській вулиці (№ 41, згодом – № 45) почав працювати на початку 1880-х років. У 1890-х роках до нього було прибудовано нову будівлю гарної заводської архітектури, декоровану червоною цеглою.

Наприкінці XIX – на початку XX століття на млині працювало близько 50 осіб. Млин експортував пшеничне борошно на Схід, зокрема до Константинополя, Егейських островів, Малої Азії, азійської частини Туреччини, Греції та Єгипту. Млин торговельного дому «Лазар Інбер» мав 4 магазини в Одесі та торгові відділення в Єгипті. Продукція млина була удостоєна Срібної медалі на Всеросійській виставці в Нижньому Новгороді в 1896 році.

У 1904 році на млині Інбера сталася пожежа зі збитком у 300 000 рублів. Після пожежі млин був не лише відновлений, а й реконструйований. У 1905 році млин було перебудовано та переобладнано англійською фірмою «Т. Робінсон і син». У 1909 році продукція торговельного дому «Лазар Інбер» отримала Малу золоту медаль на Першій Всеросійській борошномельній виставці в Петербурзі.

У дореволюційний час млини братів Анатра, Вейнштейна та Інбера давали 55% всього одеського виробництва борошна. У 1922 році млин Інбера був націоналізований. В 1925 році одеська контора Укрмуту запустила млин після семирічного простою. Млин перевели на переробку кукурудзи, і з Англії було закуплено машини для перемелювання кукурудзи. У другій половині 1920-х років млин працював лише 4 дні на тиждень, але продовжував функціонувати.

Лазар Інбер мав великі ділянки на Болгарській та Прохорівській вулицях. Представники сім'ї Інберів купували земельні ділянки не лише на Молдаванці, а й у центрі міста. На розі Успенської та Преображенської вулиць вони викупили три ділянки з житловими будинками. Там же мешкала родина Інберів. Будинок Ісака Інбера на Єлисаветинській вулиці є пам'яткою архітектури.

Лазар Анчельович був найменшим з трьох синів Анчеля Йосиповича Інбера. Він разом з дружиною Розалією виростив трьох дітей: Ісака, Матильду та Ганну. Матильда була одружена з Левом Айхенвальдом, відомим психіатром, а Ганна – з представником родини Баржанських. Ісак Лазарович мав сина Лазара (1905–1994).

Нащадки Лазара Інбера продовжували його справу. Володимир Євгенович Айхенвальд, правнук Лазара Інбера, займається родинною генеалогією і підтримує зв'язок з одеськими краєзнавцями.