Приховані конструкції Бертранів

Тимофій та Шарль Бертран

Деякі одеські підприємці ніби навмисно плутають сліди, зводячи з розуму майбутніх дослідників. Родина Бертранів, здається, саме з таких. Але судіть самі. 

1887 року в місті проводився тендер на встановлення художньої огорожі навколо Спасо-Преображенського собору та Соборної площі. Низка одеських виробників надали свої пропозиції. Був серед них і завод Бертрана, який запропонував декілька різних ескізів у характерному неоготичному стилі. 

Але ж згідно з офіційною документацією завод Бертрана виготовляє виключно парові котли та їхні приналежності! Котли — і раптом художні огорожі? Не найбільш споріднені товари, одначе. То чим же займалися в Одесі Бертрани насправді? 

Офіційною датою заснування заводу Бертрана довідники початку ХХ століття називають 1859 рік.

Цю ж дату знаходимо на заводських бланках. Де він розташовувався в ті часи та що собою являв — невідомо. Але 1874 року Тимофій Бертран подавав прохання про переміщення свого механічно-котельного та чавуноливарного заводу на вулицю, «що веде до Чумної гори», №1 (тобто в початок майбутньої Водогінної вулиці). Вочевидь, переїзд не здійснився, бо наступного року завод закріпився на вулиці Приморській, 31. 

У 1875 році завод доповідає, що займається виключно паровими котлами.

Але ж архівні матеріали доводять інше! Повернімося до тендеру на огорожу для Соборної площі. Якщо саме завод Бертрана виготовляв таке неоготичне литво (а інших його виробників виявити не вдалося), то він це робив ще з 1860-х років.

Бо саме в цей час огородження з таким характерним малюнком з’являються в Одесі — причому в солідних місцях. Це збережена огорожа Бродської синагоги, огорожа Успенської церкви на Преображенській вулиці та саду маєтку графів Толстих (будинок вчених) на Сабанєєвому мості. Отже, завод Бертрана від самого початку реалізовував художній та будівельний метал власного виробництва, але в офіційній статистиці раз за разом показував чомусь виробництво лише парових котлів та землеробських машин. 

Ще один доказ художніх схильностей Бертрана — марковані його прізвищем сходи, що збереглися на дворі будинку по вулиці Чорноморського козацтва, 93. 

На часи згаданого тендеру завод знаходиться на Пересипу, займаючи цілий квартал на вулиці Московській (нині Чорноморського козацтва). Тут працює 38 робітників, завод забезпечений двома паровими машинами (10 та 14 кінських сил), шістьма горнами та 20 верстатами. Видає продукції на 27 тисяч рублів на рік. Поруч, на вулиці Отамана Головатого (Бажакіна) Бертрану належить і домовласництво.

Але якому з Бертранів це все належить? Бо непомітно змінюється не тільки адреса, але і сам власник. Завод тепер належить купцю другої гільдії, громадянину Франції Карлу (Шарлю) Бертрану, тобто сину першого власника. І справи Бертрана-молодшого не завжди йшли однаково добре. 

Відомо, що 1889 року ситуація на підприємстві була скрутною. Вся його нерухомість, закладена в Одеському міському кредитному товаристві, мала бути виставленою на публічні торги. Капітальний борг разом з недоїмками по відсотках складали близько 11 тисяч рублів. Втім останньої миті Бертран встиг викупити своє майно — і на торзі його вже не було. 

Рік потому в переліку купців на 1890 рік Шарль Бертран взагалі не показує завод, натомість – електротехнічний магазин на Ланжеронівській, 15, в будинку Григорьєвої. Тут уява підказує чомусь навіть не економічні причини краху, а якість романні пристрасті: чи то шалене кохання з вибагливою француженкою, яка коштує надто дорого, чи то азартні ігри з величезними програшами, чи таємнича депресія власника... Це багато чого пояснило б.  

З 1893-го завод Бертрана знову фігурує в довідниках. Хоча задекларована продуктивність впала до 16 тисяч рублів на рік, а кількість робітників до 13. Тоді, у 1891-1894 роках, Бертран теж постачає металеві конструкції — для будівництва Тюремного замку. Конструкції виготовлені та встановлені, але в офіційній звітності знову вказані самі котли!

23 серпня 1907 року на заводі на Московській вулиці, 39, помирає Тимофій Германович Бертран. Франкомовне сповіщення про цю подію в газеті «Одеський листок» дають його рідні – Віктор, Філіп, Шарль і Казимир Бертрани. Залишається припустити, що покійник – перший власник заводу, той самий Т. Бертран, а Шарль Бертран – добре нам відомий Карл Тимофійович, котрий весь цей час і очолював виробництво, хоча його батько був все ще живий.

У 1908-1909 роках завод вже пойменований «1-а артіль, колишня Бертрана. Завод чавуноливарний, котельний, землеробських машин». Судячи з цього, доволі швидко після смерті батька Шарль Бертран і сам відійшов від сімейної справи.  

1914 року нерухомість перейшла у власність Ольги Бертран, дружини одного з братів Шарля, а сам завод взяв в оренду купець другої гільдії, гласний Міської думи Фома Кононов. І ось лише тепер довідники стали прямо вказувати на «чавунні відливки та будівельне литво» в переліку продукції підприємства.

Стара Одеса, яку ми знаємо нині, добряче оздоблена металом: сходи, решітки, ворота, ажурні та фігурні, ковані та відлиті. Важко уявити, що колись одеські дворики мали дерев'яні ворота та дерев'яні сходи. Десь за Новим базаром ще можна відшукати ці скрипучі старовинні артефакти. Але в більшості випадків в XIX — на початку XX століття їх замінили сучасні металеві конструкції. На деяких з них і досі можна відшукати ім’я Бертранів.